Здається, весна

Я восени зустріла лиса,

А ліс довкола був рудим.

Він біля мене зупинився

І запитав: «То де твій дім?»

Я розгубилася: «За лісом,

Його не видно, десь он там,

Знайдеш».

    І лис не був би лисом,

Якби не довіряв слідам.

А навесні, коли зелене

Й таке все гарне, аж до сліз,

В міське помешкання до мене

Постукав мій знайомий лис.

Понюшив носом, облизнувся

(я ж випікала пиріжки).

Сказав: «Ну от, я повернувся,

Тепер ходімо навпрошки.

Взуй чобітки, бо в лісі трави

Надвечір сиві від роси».

І я залишила всі справи

Й пішла із лисом у ліси.

Було так зелено і свіжо,

Як по народженні на світ,

Лис, усміхаючись (не хижо),

Ступав за мною слід у слід.

Нас обіймали трави й квіти,

нас огортав у сутінь ліс,

і то не ми були – а діти,

щасливі діти – я і лис.

Я восени зустріла лиса,

А ліс довкола був рудим.

Він біля мене зупинився

І запитав: «То де твій дім?»

Я розгубилася: «За лісом,

Його не видно, десь он там,

Знайдеш».

    І лис не був би лисом,

Якби не довіряв слідам.

А навесні, коли зелене

Й таке все гарне, аж до сліз,

В міське помешкання до мене

Постукав мій знайомий лис.

Понюшив носом, облизнувся

(я ж випікала пиріжки).

Сказав: «Ну от, я повернувся,

Тепер ходімо навпрошки.

Взуй чобітки, бо в лісі трави

Надвечір сиві від роси».

І я залишила всі справи

Й пішла із лисом у ліси.

Було так зелено і свіжо,

Як по народженні на світ,

Лис, усміхаючись (не хижо),

Ступав за мною слід у слід.

Нас обіймали трави й квіти,

нас огортав у сутінь ліс,

і то не ми були – а діти,

щасливі діти – я і лис.